Шість міст, народжених залізницею: від сіл до ключових вузлів

Жмеринка, Миронівка, Помічна, Сміла, Люботин, Гребінка, Куп’янськ, Апостолове — в Україні десятки, якщо не сотні міст і містечок з’явилися на мапі завдяки залізниці. Багато з них перетворилися на потужні вузлові станції, які впливають на розвиток населеного пункту й донині. Кореспонденти газети «Магістраль» обрали кілька з них і дізнались, як нині живуть міста, народжені залізницею.

 

Коростень

6 % населення Коростеня працює на дев’яти залізничних підприємствах. Це вісім виробничих підрозділів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» і ПрАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал».

На станції Коростень розташовані пункт контролю на державному кордоні України з Білоруссю, а також локомотивне і вагонне депо, колійно-машинна станція № 122. Лише за дев’ять місяців цього року ПрАТ «Коростенський ЗЗБШ» та структурні підрозділи сплатили до місцевого бюджету майже 30 млн грн податків.

Омріяним місцем роботи для коростенців є ПрАТ «Коростенський завод ЗЗБШ». Тут люблять і поважають працівників, не забувають ветеранів. Нині там трудяться 446 осіб. Завод — переможець багатьох конкурсів, отримав міжнародний приз «Європейська якість». Неодноразово ставав першим на регіональному етапі Всеукраїнського конкурсу якості продукції (товарів, робіт, послуг) «100 кращих товарів України» в номінації «Товари виробничо-технічного призначення». Підприємство активно долучається до культурного і соціального життя міста: надає допомогу школам, лікарням, будинку престарілих, займається благоустроєм міського парку. 

Міський голова Володимир Москаленко, якому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Коростень», — у минулому залізничник. Його першим місцем роботи після строкової служби було локомотивне депо станції Коростень, де майбутній мер спочатку працював слюсарем, потім — помічником машиніста.

Українці добре знають місто завдяки Фестивалю дерунів, що проводиться щорічно у вересні ось уже 10 років поспіль.

За дев’ять місяців цього року ПрАТ «Коростенський ЗЗБШ» та структурні підрозділи сплатили до місцевого бюджету майже 30 млн грн податків

На фото: З цього місця починається Фестиваль дерунів

 

Лиман

Залізничне місто в обіймах лісу — таке визначення найбільш личить цьому населеному пунктові Донеччини. Тут, за останніми даними, налічується понад 80 тис. мешканців, майже 40 % із яких — працівники залізниці.

Сталеву магістраль проклали до колишньої слободи Лиман у 1910 р., щоб перетворити населений пункт на велике місто. Точкою відліку стала станція, що переросла у Лиманський залізничний вузол і налічує нині понад 10 структурних підрозділів. Навіть зараз, враховуючи складну ситуацію на Донбасі, лиманські станційники щодоби приймають та відправляють у середньому понад 80 вантажних потягів.

Що ж стосується місцевих локомотивників, варто зазначити таке: станом на початок жовтня 2018 р. обсяг експлуатаційної роботи локомотивного депо Лиман — понад 7047 млн ткм брутто. Між іншим, при перевезеннях електровозами з використанням рекуперації було зекономлено 851 тис. 600 кВт•год електроенергії. За цей же період усіма видами ремонтів оздоровлено понад 300 одиниць тягового рухомого складу.

У багатьох поколінь Лиман асоціюється з Костянтином Гасієвим. Його іменем названо одну з головних вулиць міста. Й не випадково, адже Костянтин Олександрович багато років свого життя присвятив залізничній галузі. Пропрацювавши понад два десятиліття начальником колишнього Краснолиманського відділення, він багато чого зробив — і не лише для розбудови залізничного вузла, а й для благоустрою міста. Наприклад, саме за часів керівництва Гасієва була запроваджена масштабна реконструкція станції Лиман, ефективно втілювалась програма з покращення житлових умов залізничників.

При перевезеннях електровозами з використанням рекуперації було зекономлено 851 тис. 600 кВт•год електроенергії

На фото: Це містечко заснували козаки

 

Подільськ

Залізниця — мов Атлант, що тримає на своїх плечах це містечко. Наразі більше половини бюджету Подільська поповнюють дев’ять галузевих підприємств, розташованих на його території.

Зокрема, це два депо (локомотивне та вагонне), чотири дистанції (колії, сигналізації та зв’язку, енергопостачання та лісозахисних насаджень)... Ці підрозділи обслуговують майже 250 км головного шляху та 150 км станційних шляхів, а також забезпечують енергопостачання та зв’язок на залізниці Одеської, Миколаївської та Вінницької областей.

У населеному пункті мешкає понад 40 тис. осіб. Із них понад 5 тис. залізничників. Тобто кожен п’ятий дорослий житель працює на сталевій магістралі. Недарма ж саме тут, на території вокзалу, у 2011 р. з’явився перший в Україні пам’ятник залізничнику.

Залізничне життя Бірзули (історична назва Подільська) почалося
у 1865 р., коли тут було відкрито залізничну станцію Одесько-Київської залізниці. Вже в 1867 р. тут з’явилося локомотивне депо. А за рік уже було шість паровозів і 86 працівників...

Нині приписний парк підрозділу налічує до 150 одиниць тепловозів та електровозів різних серій, п’ята частина з яких — нового покоління. Варто відзначити, що локомотивне депо Подільськ входить до п’ятірки найбільших депо ПАТ «Укрзалізниця». Потужності виробничої бази з основними та допоміжними цехами, авто та підіймальною технікою достатньо, щоб щорічно відновлювати 600 локомотивів та 1 тис. 800 колісних пар.

Цікавий факт

Перші згадки про населений пункт на цьому місці — Бірзулу — датовані 1779 р. У 1935 р. вона стає Котовськом, котрому в 1938 р. присвоюють статус міста. У 2016 р. його перейменовують на Подільськ

 

Здолбунів

Залізнична вітка Козятин—Здолбунів—Ковель—Граєво, що є частиною міжнародного залізничного сполучення Київ—Брест-Литовськ, була побудована у 1873 р. Тоді ж прокладено колію до Радивилова із виходом на Львів, збудовано станцію та паровозне депо.

Невеличкий населений пункт почав оживати. Якщо 1897 р. у Здолбунові було приблизно 4,7 тис. жителів, то вже у 1910-му кількість подвоїлася. Нині населення міста становить 25 тис. осіб. А сам Здолбунів перетворився на великий залізничний вузол, розташований на сходженні віток Шепетівка—Здолбунів, Здолбунів—Красне та Здолбунів—Ковель. Більше того, до 80 % вантажів, що надходять із Південно-Західної на Львівську залізницю, прямують саме через цю станцію.

Що ж до пасажирського сполучення, то через місто курсують поїзди в напрямках Києва, Львова, Ужгорода, Івано-Франківська, Трускавця, Одеси, Запоріжжя, Дніпра, Новоолексіївки, Ковеля, Харкова, Миколаєва. У міжнародному сполученні — до Холма, Москви та білоруського міста Могилів. Що цікаво, саме на вокзалі станції Здолбунів у пасажирські поїзди здійснюють посадку не тільки мешканці Рівненської області, а й самого обласного міста. Адже на станції Рівне не буває багато пасажирських поїздів.

Начальник ремонтного вагонного депо Здолбунів Йосип Гаврищак розказав: «Майже кожна родина у Здолбунові пов’язана із залізницею. Це — відносно невелике містечко, але з дуже великою кількістю залізничних підрозділів. Тут і вагонне, локомотивне й моторвагонне депо, пожежний і відбудовний поїзди, велика станція, дистанція сигналізації та зв’язку й багато інших. Тому тут багато династій залізничників. Вочевидь, великою мірою цьому сприяла побудова ще у 1877 р. залізничного училища. Це — перший навчальний заклад, де місцева молодь здобувала майбутній фах». До слова, й зараз популярний серед мешканців міста і навколишніх сіл навчальний заклад готує для залізниці машиністів тепловозів, слюсарів із ремонту рухомого складу, складачів поїздів, монтерів колії, слюсарів із ремонту колійних машин та механізмів.

Завважимо, що майже всі залізничні підрозділи Здолбунова, крім своєї профільної діяльності (ремонту та експлуатації вагонів), тягового рухомого складу, колій тощо, є найактивнішими волонтерами. Залізничники як тільки можуть допомагають воїнам ООС (АТО) на Луганщині та Донеччині. Саме здолбунівські залізничники одними з перших на всій мережі Укрзалізниці почали виготовляти у вільний від роботи час зі старих контейнерів криївки, а пізніше — твердопаливні пічки «буржуйки». Коли ж побутові умови на передовій значно покращилися, залізничники освоїли й ремонт військової техніки: БМП і БТР. Відтак щороку відправляють на Схід по кілька одиниць капітально відремонтованих бойових машин.

До 80 % вантажів, що надходять із Південно-Західної на Львівську залізницю, прямують саме через станцію Здолбунів

 

Синельникове

У середині ХIХ ст. нащадки царського генерала І. М. Синельникова дали дозвіл прокласти на своїй землі залізницю — за умови, що її станції носитимуть ім’я пращура. І вже за декілька десятиліть невеличке поселення стало не лише важливим залізничним вузлом на перехресті північно-південного та східно-західного напрямків, а й промисловим містечком — із двома станціями, паровозним депо, вагоноремонтними майстернями, маслобійнями, млинами.

Сьогодні обидві синельниківські залізничні станції приймають та відправляють щонайменше 70 вантажних поїздів на добу та пропускають майже сотню пасажирських і приміських. Колійники вузла обслуговують 232 км перегонів, вісім станцій і два блокпости. Локомотивні бригади водять вантажні поїзди до Кривого Рогу повз Нікополь, до Мелітополя, Лозової, Покровська, Чаплиного, Нижньодніпровськ-Вузла. Майстри пасажирського вагонного депо дають нове життя майже двом десяткам одиниць рухомого складу на рік, капітально відремонтувавши їх.

Сумарно структурні підрозділи  регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» наповнюють місцевий бюджет майже на 40 % і регулярно втілюють разом із мерією, очолюваною сьогодні залізничником Дмитром Зражевським, спільні інфраструктурні проекти.

У місті є навіть залізничний житловий масив Південний, де наприкінці минулого року було введено в експлуатацію I чергу відомчого 100-квартирного житлового будинку. Будівництво II черги — на завершальній стадії.

Цьогоріч у вересні Синельникове, третину населення якого складають залізничники разом із членами родин, урочисто відзначило 150-річчя заснування міста. І приємно, що серед переможців традиційного конкурсу «Людина року» — начальник місцевої дистанції колії Олег Рубан та художній керівник народного ВІА «Талісман» і фольклорного ансамблю «Калина», інструктор Будинку науки і техніки локомотивного депо Олексій Курілов. Разом із тим синельниківці пишаються такими легендарними земляками, як начальник колишнього рефрижераторного вагонного депо Олександр Саржовський, майстер того ж структурного підрозділу, народний депутат Верховної Ради СРСР останнього скликання Валерій Данилов, головний інженер локомотивного депо Григорій Донець, орденоносні складачі поїздів брати Іван і Микола Жулаї, начальник дільниці дистанції колії, повний кавалер ордена «Залізнична слава» Сергій Вітюк, й багатьма іншими, хто своєю сумлінною багаторічною працею примножував славу української залізниці та рідного міста.

На фото: Третина населення — залізничники

 

Куп’янськ

У 1895 р. завершилося будівництво колії Балашов—Харків, що проходила через Куп’янськ. У зв’язку з експлуатаційно-виробничими потребами неподалік з’явилася невеличка станція Куп’янськ-Вузловий. Ніхто й не здогадувався, що спливе немало часу і тут розташується один зі значущих залізничних центрів Південної магістралі.

Розпочиналося все доволі скромно. Спочатку спорудили локомотивне депо, розраховане на 12 паротягів. Наявність такої кількості рухомого складу змусило розвинути інфраструктуру станції. Відтак було прокладено аж 14 колій: дев’ять — у тогочасному Балашовському парку, а п’ять — у Лисичанському. Для спорудження майбутнього східного форпосту залізниці
задіяли багатьох робітників.

Це були переважно вихідці з Воронезької губернії. Тож неподалік станції з’явилися перші хатинки залізничників… Через 15 років на сторінках «Супутника пасажира за 1901 р.» про станцію напишуть: «Станція Куп’янськ-Вузловий III класу. Буфет із гарячими стравами, телеграф і поштове відділення. Піщана, пустельна місцевість біля станції завдяки залізничним службовцям нині перетворилася на невелике містечко з базаром, лавками...»

Сьогодні там, де були перші стійла для паровозів, діє одне з провідних локомотивних депо, а поруч розташувалися дистанції колії, сигналізації та зв’язку, вагонні ремонтне й експлуатаційне депо, колійна машинна станція, адміністративна споруда Куп’янської дирекції залізничних перевезень, вокзал, Куп’янська дільниця Харківського територіального управління філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» ПАТ «Укрзалізниця».

Із 8 тис. населення містечка майже 3 тис. є працівниками сталевої магістралі. Залізниця не лише дала поштовх розвитку промисловості та розширенню міста, а й сприяє культурному й духовному збагаченню жителів. Зокрема, побудовано залізничну загальноосвітню школу, будинок науки і техніки, спорткомплекс «Локомотив», де є басейн, стадіон і поле для гри в міні-футбол.

На пожертвування залізничників у 2009 р. тут спорудили Свято-Покровський храм. Спільними зусиллями Південної та Героя України Віктора Остапчука у 2015 р. був реконструйований, а фактично — наново відбудований парк відпочинку залізничників. На його затишних алеях з’явилися скульптури, з якими охоче роблять селфі відвідувачі. Йдеться про родину байбаків (символ міста) та пам’ятник черговій по станції.