Покупайте билеты на сайте Мы официальные партнеры Укрзализныци! #Гордість_Укрзалізниці: стрижнева жінка вагоноремонтного цеху

«Мамо, ти граєшся дорослими пасочками», — сказав колись Оксані Вороніній молодший син Сергійко. Втім, професія Оксани Анатоліївни з іграми аж ніяк не пов’язана. В ливарному цеху Дарницького вагоноремонтного заводу, де вона працює, ці «дорослі пасочки» називають шишками, або стрижнями. Щодня жінка робить форми для заливання рідкого металу, за допомогою яких виготовляють деталі для ремонту вагонів. Її фах — стрижневик ручного формування.

— Оксано Анатоліївно, скільки стрижнів ви виготовляєте за місяць?

— Дуже багато. Якщо брати до уваги тільки гальмівні башмаки та фрикційні клини, то понад 1 тис. стрижнів для клинів і стільки ж — для башмаків.

— Стрижневик ручного формування — це суто жіноча спеціальність, чи чоловіки теж виконують таку роботу?

— Здебільшого працюють жінки. Колись було двоє молодих чоловіків, але згодом звільнилися. Це професія не дуже легка. Я щодня роблю стрижні, від маленьких до великих, щоб хлопці могли потім залити деталі для вантажних вагонів.

— Як давно ви на залізниці, і чому обрали саме Дарницький вагоноремонтний завод?

— Я прийшла сюди 17 років тому. Живу поруч, тож для мене це зручно. Спочатку працювала прибиральницею в ливарному цеху, а згодом вирішила стати стрижневиком. Мені сподобалася робота, і я перейшла. Я ж — залізничниця у третьому поколінні. Мій дідусь Семен Михайлович прийшов до ковальського цеху Дарницького вагоноремонтного майже одразу після відкриття заводу — ще до Другої світової війни. Працювали тут і мої батьки. Мама, до речі, майже 40 років віддала ливарному цеху. На ДВРЗ зараз трудяться мій брат та чоловік.

— А ваші діти збираються продовжувати залізничну династію?

— Це вже їм вирішувати. У мене троє дітей. Старшому сину — 26 років, він працює в юридичній фірмі. Може, Бог дасть, прийде на завод. Дочці —15, і вона хоче стати вчителькою. Молодшому синові — 10 років. Він якось сказав: «Виросту, вивчуся, стану директором ДВРЗ!»

Пані Оксано, а ви в юності самі обирали собі професію, чи батьки щось радили?

— Обирала сама. Батьки не втручалися. Вивчилася на швачку, а згодом, прийшовши на завод, стала стрижневиком.

— То ви стрижнева жінка?

— Так, стрижнева! Хоча молодший син мені каже: «Мамо, ти граєшся дорослими пасочками!»

Що робите у вільний час?

— Люблю шити, вишивати, в’язати. Мабуть, перший фах дається взнаки. А ще разом із донькою ходимо на фітнес.

— Не вистачає навантаження на роботі?

— Треба тримати себе у формі, це, по-перше. По-друге, хочеться якоїсь віддушини. А, по-третє, дуже люблю спорт, я ж футбольна вболівальниця, завжди підтримую заводську футбольну команду.

— Про що мрієте?

— Щоби діти були щасливі. Хочеться хорошого для них, щоби все було добре!

https://www.instagram.com/zalizni/