До актової зали Львівської дирекції залізничних перевезень завітав вертеп. Його учасниками є вихованці Львівської дитячої залізниці. Художній керівник творчого колективу — старший майстер виробничого навчання Львівської дитячої залізниці Юрій Маланчук — розповів нашому кореспонденту про те, як юні залізничники забули Смерть, і найперше, ще дитяче, враження про вертеп у селі.

 

Ролі та конспірація

Юрій Маланчук втілив майже всі образи українського вертепу

 

Захоплення почалося в дитинстві, коли батько Юрія Маланчука організував родинний вертеп. Відтоді не уявляє свого життя без цієї зимової містерії. З часом і сам став пропагувати прадавній вид народної творчості. На початку 1980-х років, коли вертепи були ще заборонені, виступати доводилося нелегально. Разом з тим конспірація лише додавала особливого шарму дійству…

 

— Вертеп увійшов у моє життя десь років у п’ять, — уточнює Юрій Маланчук. — Спочатку був Ангеликом, потім — Козаком, з часом дійшов до ролі Жида, яка є однією з найскладніших у вертепі. Тож по суті втілив майже всі образи, принаймні ключові. А ще вертеп був не тільки своєрідним святковим дійством, а й супроводжувався чималою кількістю кумедних ситуацій. Наприклад, якось я йшов із вертепом у селі, де проводили газ. І наш Ангел по груди провалився в яму з водою. Потім довелося його відпирати. І зараз у колективі юних залізничників теж часто відбувається щось смішне. Скажімо, якось ми поверталися до Львова із фестивалю вертепів у смт Східниця, що на Львівщині. Лише від’їхавши за 20 км, з’ясували, що забули там Смерть: актор лишився фотографуватися. Довелося повертатися по нього...

 

Родом із дитинства

Батько Юрія Маланчука родом із села Повергів Миколаївського району Львівщини. Тож для сина, який зростав у Львові, вертеп асоціювався із особ-ливою святковою атмосферою в родинному колі. Як дідусь заносив до хати дідуха, як долівку встеляли сіном… Тож щороку малий Юрко з радістю їхав до села, щоб знову побути в цій атмосфері… «Ми всі костюми робили власними руками. Потім ходили з вертепом до родичів», — пригадує він.

У виставі народні традиції переплелись із сучасністю, а гумор — із серйозними речами

Згодом Юрій Маланчук отримав залізничну освіту. Проте від початку усвідомлював, що й без мистецтва не уявляє свого життя. Тож був учасником музичних колективів, а сім років тому створив самодіяльний творчий осередок на Львівській дитячій залізниці. І за цей час гурт досяг чималих успіхів, виступаючи перед різними аудиторіями. Серед іншого, юні залізничники двічі ставали переможцями обласних конкурсів вертепів.

 

От і цього разу діти продемонстрували справжній артистизм. У виставі народні традиції переплелись із сучасністю, а гумор — із серйозними речами. Виступ юних залізничників був винагороджений не тільки аплодисментами, а й подарунками від працівників Львівської дирекції залізничних перевезень.

 

— У нашому вертепі я грала вже кілька ролей, цього року була Ангелом, а минулого — Циганкою, — розповідає голова ради юних залізничників Антоніна Копаєва, яка вже п'ятий рік навчається на Львівській і третій рік бере участь у вертепі та інших творчих заходах. — На жаль, у нас бракує дівчат для ролей, тому доводиться якось пристосовувати програму. Мені вертеп подобається тим, що дає можливість пробувати себе у новому образі та не боятися виступів перед публікою. Звісно, потребують часу вивчення текстів і репетиції, але виступи дарують неймовірні відчуття.

 

Довідка

Слово «вертеп» походить зі священних текстів. Так називали печеру, в якій народився Ісус Христос. Вертеп — мандрівний ляльковий театр — з’явився в Україні в другій половині XVII ст. Перша письмова згадка про нього датується 1666 р.