Леся хоче дослідити фактори, які приводять людей на залізницю

01 лютого 2019, 10:29
Покупайте билеты на сайте Мы официальные партнеры Укрзализныци!
Наталія Кумайгородська, «Магістраль». Фото Сержа Гончарова

Вона, залізничниця у п’ятому поколінні, перемогла цього року у конкурсі на активного передплатника та читача газети «Магістраль» і виграла у подарунок фотосесію. Жінка захотіла зніматися виключно на робочому місці. Костюченко Леся чергова по залізничному переїзду полонила серця колективу редакції. Вона невибаглива щодо вбрання: головне, щоб було зручно й подобалось. Уміє готувати фірмові вареники на пару. Знає, на чому базується філософія Аристотеля, Сократа, Діогена та інших. Любить історію рідного краю. Шанує людей, які живуть за правилами. Все це — про Лесю Костюченко, чергову по переїзду Миколаївської дистанції колії.

Від гуманітарія — до технаря

До п’яти років Леся мешкала на житомирському Поліссі. В Коростені на залізниці працював її батько, Володимир Степанович. У 1990 р. його направили на роботу до Миколаєва. Як ліквідатору наслідків Чорнобильської аварії йому надали житло неподалік від старого залізничного вокзалу станції Миколаїв-Вантажний. Тож Леся змалку вивчала залізницю, спостерігаючи за поїздами, а гудки тепловозів та ритмічна мелодія колісних пар були як колискові.

Одного разу Володимир Степанович взяв доньку до кабіни тепловоза. Першокласницю вразив шум. Від природи схильна до емпатії — здатності співпереживати — дівчинка відчула, яка важка робота у її татка, і сказала йому про це.

«Так, донечко, я заробляю на молоко, хліб, цукерки, щоб ви з мамою були в теплі, комфорті і не бідували», — відповів батько.

Коли Лесі настав час обирати професію, батьки зорієнтували доньку до педагогічного університету: вона дійсно була схильна до гуманітарних наук, захоплювалася літературою і мала образне мислення. Та пізніше Леся власним прикладом доведе, що при бажанні гуманітарій цілком може не лише опанувати точні науки, а й навіть змінити свій фах.

Перемога генів

Миколаївський державний університет ім. В. О. Сухомлинського та магістратуру Леся закінчила з відзнакою. Спочатку молода вчителька «сіяла розумне, добре і вічне» в школі, потім — у ВПУ № 21 м. Миколаєва, де її учнями були майбутні електромонтери зв’язку. Та гени все-таки взяли гору: доля спрямовувала її на залізницю, туди, де трудилися колійниками, черговими по станції, електромонтерами контактної мережі, машиністами поїздів, водіями її предки. Місця чергової по переїзду
229-го км станції Миколаїв-Сортувальний Миколаївської дистанції колії дівчина чекала два роки. Часу не гаяла: вступила до Миколаївського коледжу транспортної інфраструктури (ДНУЗТ ім. академіка Лазаряна). Опісля, в 2016-му, почала теоретичне стажування (вивчення інструкцій), а далі з легкої руки своєї наставниці Ольги Сологуб опанувала практичне мистецтво управління переїздом.

Робота на залізниці загартувала дух та характер. Дисциплінованість, вміння дотримуватися режиму проявляється у всьому. Приміром, відпочинок перед нічною зміною став свого роду звичкою…

Без відриву від виробництва дівчина закінчила Миколаївський коледж транспортної інфраструктури за спеціальністю «чергова по станції». Так два фахи — педагогічний та залізничний — виховали уміння знаходити спільну мову з людьми і професійно виконувати свої обов’язки. Знання педагогіки допомагає Лесі навчати тонкощам роботи на переїзді своїх стажерів. Один із учнів старший за свою наставницю на 10, а другий — майже на 20 років.

Енергійна, освічена, цілеспрямована, вона глибоко поважає людей. Насамперед, фанатів своєї справи. Та й узагалі позитивно сприймає світ, буквально заряджаючи співрозмовників приємними емоціями, енергією.

«Щастя можна знайти будь-де. Необов’язково у шлюбі, — розмірковує дівчина. — Можна спілкуватися зі звичайною людиною і відчути себе щасливою хоча б на півгодини. А можна, ставши свідком сімейних чвар, потрапити в емоційне пекло».

Джерело із подорожей

Леся — справжня мандрівниця, навіть на вихідні не може всидіти вдома. Побувала у багатьох цікавих місцях України, здійснила тур Європою. Планує завітати до Стамбула, познайомитися зі східною культурою та роботою місцевої залізниці. Подорожуючи, багато ходить пішки.

— А якщо люди не мають можливості, часу, коштів подорожувати? Щоб ви порадили їм?

— Час, можливості і кошти потрібно планувати заздалегідь: за рік-два, а то й більше відкладати гроші на відпустку. Якщо людина не може дозволити собі екскурсію за кордон, можна поїхати до найближчих міст і містечок. Багато мандрівників подорожують групами, замовляючи автотранспорт у складчину — це і зручно, і дешевше. Проте більшість обирають залізницю як один із найбезпечніших і надійних способів пересування. На відміну від літаків та автомобілів поїзди не бояться хмар, дощів, ожеледиці.

Щоб відпочивати від буднів, Леся радить сільським жителям вибиратися до міста, а містянам — навпаки, до села.

«Подорожі нам необхідні як повітря, щоб життя не застоювалось, як вода у склянці чи у слоїку, — розмірковує залізничниця. — Без нових вражень та емоцій буття стає пісним, одноманітним. І вже не можеш із запалом виконувати роботу. Треба розбавляти, поновлювати воду, очищати своє джерело».

У майбутньому дівчина мріє дослідити фактори, які приводять людей на залізницю. На думку Лесі, зарплатня не завжди є вирішальним чинником. Одні в роботі шукають творчу реалізацію, інші, працюючи на виробництві, врівноважують баланс із домашніми клопотами. А дехто, навпаки, шукає в роботі усамітнення.

Для самої Лесі Костюченко залізниця, мов алмаз, який виблискує різними гранями. Тут вона знайшла не лише матеріальну підтримку, яка дозволяє жити й подорожувати, а й зустріла дружний колектив. Елемент усамітнення в її роботі допомагає відволіктися від зайвого. І головне, що саме тут вона почувається на своєму місці.

Magistral logo

Поширити y соціальній мережі



Чи не хочете поділитися своїми думками з цього приводу?