Вся правда про провідника, який став зіркою «Фейсбуку»

Лише за тиждень понад 13 тис. поширень та 10 тис. лайків. Користувачів соціальної мережі Facebook приємно вразив провідник 12-го вагона поїзда № 109 сполученням Львів—Херсон регіональної філії «Львівська залізниця», який допомагав усім пасажирам свого вагона знімати валізи та бажав щасливої дороги. Кореспондент «Магістралі» знайшов його і поспілкувався перед першою поїздкою у статусі, мабуть, найпопулярнішого провідника Укрзалізниці.

Популярність доганяє

Про відповідального провідника одразу після виходу з потяга у Херсоні на своїй сторінці у соціальній мережі написав Юрій Катихін. «Потяг Львів—Херсон, 12­-й вагон. Такого чемного провідника я ще в житті не бачив: кожному допомагає вийти, приймає речі, бажає всього найкращого. У мене культурний шок. Шановні львів’яни, хто впізнає цього чоловіка, скажіть йому, що він кращий», — зазначив Юрій Катихін і розмістив фото залізничника.

Такі професійні якості та порядність провідника знайшли величезну підтримку й у тисяч інших користувачів соцмереж. Вони не тільки продовжують ставити лайки, а й дякують за порядність, бажають здоров’я провіднику, котрого ніколи не бачили, та навіть радять автору допису куди звернутись, щоб провідника матеріально заохотили…

Та найбільше «Фейсбук»­-спільноту цікавило ім’я цього залізничника. Тож Це провідник пасажирського вагонного депо Львів філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» з 33-­річним стажем Володимир Москалик. Володимир Богданович зізнав­ся, що популярність догнала його після рейсу, коли добирався додому на Старосамбірщину.

Колеги провідники побачили фото у соціальній мережі і телефонували, аби першими розповісти, що він, як пишуть у «Фейсбуці» — «найкращий». Сам же цієї новини дізнатись Володимир Москалик не міг, адже у нього ще старенький кнопковий телефон без можливості під’єднання до інтернету.

— Коли мені почали телефонувати колеги, я був дуже здивований і думав, що вони сплутали мене з кимось іншим, — пригадує Володимир Богданович. — Я не роблю чогось надзвичайного, а просто виконую свою роботу, так як і всі інші провідники нашої бригади, та й депо. Мені просто пощастило, що мене сфотографували і розмістили фото в інтернеті. Хоча як це було і хто це був, я не бачив — допомагав пасажирам сходити з вагона.

Звичка допомагати

Власне Володимир Москалик завжди допомагає пасажирам під час посадки і висадки з вагона. Він стверджує, що це вже звичка, яка виробилася за понад три десятиліття стажу, яка до того ж «розтоплює» серця навіть спочатку негативно налаштованих пасажирів. Бо коли подати валізу, сказати «Будьте обережні на східцях», то у пасажира наче весь негатив залишається на станції відправлення. Зрештою, це потрібно саме провідникові, адже у дорозі з цими пасажирами перебувати майже цілу добу.

— Сполучення Львів—Херсон справді не з легких, — мовить провідник. — Потяг відправляється по обіді, коли сонце добряче нагріває вагони. Але не легше працювати й у вагонах із кондиціонерами, адже часто трапляються ситуації, коли пасажирка з дітьми просто вимагає вимкнути кондиціонер. Ще й погрожує:  «Якщо діти захворіють, то напишу скаргу і будете мати неприємності». Або ж старшим людям холодно, починається температура і нежить. Вікна ж у такому вагоні зазвичай не відчиняються, тому виходить, що через одного страждають всі інші пасажири, які, можливо, спеціально купували квитки у вагон із системою охолодження. І провідник опиняється, так би мовити, між молотом і ковадлом: треба знайти таке рішення, щоб комфортно було всім. Крім того, вагони старі, і це ще один чинник для незадоволення пасажирів поїздкою.

«Вбивча» праця

— Але ж як у такій ситуації зберегти позитивний настрій та ще й допомагати кожному пасажиру, в тому числі й конфліктним на кінцевій станції? — цікавлюся у провідника.

— Я не буду оригінальним, коли скажу, що в першу чергу треба любити свою роботу. Бо коли ти любиш свою роботу, робиш це із задоволенням, то не важко частіше поприбирати туалети та тамбури, зібрати сміття… Це і є праця, яка «вбиває» велику частину конфліктів ще в зародку. А наприкінці поїздки є розуміння, що вже все позаду і найімовірніше з цим пасажиром я більше ніколи не побачусь. Тому зняти валізу і побажати щасливої дороги — це найменше, що я можу зробити для нього. І цей невеликий жест уже якось послаблює його негативні враження, які виникли в дорозі, та підсилює позитивні у всіх інших пасажирів, — ділиться досвідом Володимир Москалик.

Щоправда, до цього розуміння ще понад 30 років тому підштовхнув Володимира Москалика інструктор Петро Кузьма, для якого одним із основних критеріїв оцінки роботи провідника була вдячність пасажирів. Тоді Володимир Богданович тільки почав їздити на Москву, куди, до речі, проїздив понад 20 років. На зворотному шляху на вокзалі станції Львів несподівано з’явився досвідчений наставник. Коли всі пасажири вийшли з вагона, він запитав у Володимира Москалика, скільки пасажирів йому подякували за роботу? Ці слова якраз і були для молодого залізничника докором, соромом і… наукою. З того моменту залізничник завжди допомагає усім пасажирам, бажає їм щасливої дороги, а взамін чує сто тисяч «Дякую!».

У вагоні з дружиною

А ще провідникові допомагає хороше почуття гумору. Мовляв, щось скажеш пасажиру, пожартуєш — і вже веселіше їхати. Бува, пасажири не хочуть гарячих напоїв, то Володимир Москалик пропонує тим пасажиркам, що вже простелились, «каву в постіль». Може, пасажири її і не хотіли, але після таких слів провідника погоджуються… Тим пачещо у декого напій є у вартості квитка. «Для пасажирів — це лише кава, але мені цінніше те, що люди більше посміхаються і переключаються з негативу на позитив», — зізнається Володимир Богданович.

А можливо, увесь секрет професіоналізму Володимира Москалика не тільки у тому, що він все життя працює на улюбленій роботі, а й робить це разом із коханою дружиною Ольгою.

— З Олею мене познайомила залізниця: я тоді уже їздив на Москву провідником, а вона прийшла у сусідній вагон на практику. Тоді їй було 18, а мені — 24 роки. І так сталося, що ми потоваришували, а через рік одружились. Відтоді весь час їздимо разом в одному вагоні. Важко було працювати лише п’ять років, коли вона доглядала за нашими дітьми. Почувався тоді, як не у своїй тарілці, рятувала у поїздці лише постійна зайнятість, — стверджує Володимир Москалик.