Якою бачать незалежну Україну залізничники з різних епох

22 серпня 2019, 13:11
Покупайте билеты на сайте Мы официальные партнеры Укрзализныци!
Ілона Мироненко, «Магістраль». Фото автора

Їх двоє — батько й син. Між ними — понад 20 років різниці. Один народився у Радянському Союзі, інший — у незалежній Україні. Ми поспілкувалися з обома залізничниками, Андрієм і Артемом Висідалками, та поставили їм однакові запитання. Чи далеко падає яблуко від яблуні, вирішувати вам.

 

Батько

 

Андрій Висідалко працює оглядачем вагонів вагонної дільниці № 2 станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця». У юні роки чоловік займався баскетболом. До речі, ще й зараз тримає форму — може підтягнутися на турніку 10 разів. З майбутньою дружиною познайомився у школі. Відслуживши у радянській армії, у 1991 р. працевлаштувався до воєнізованої охорони Укрзалізниці. У 2000-х змінив кілька місць роботи — працював у Вінниці, побував на заробітках в Росії. Повернувся, бо хотів бути ближче до сім’ї, адже у подружжя підростало двоє дітей. Молодший брат, який і зараз працює майстром на станції Жмеринка, покликав чоловіка працювати на залізницю. Тож у 2008 р. Андрій Григорович влаштувався слюсарем, згодом закінчив екстерном курси оглядача вагонів і працює за цією спеціальністю й донині.

 

 

— Що для вас означає День Незалежності?

— Я вважаю, що за 28 років між «совком» і незалежною Україною ми зробили величезний стрибок уперед. Взяти лише безвіз — можна поїхати куди завгодно. Інтернет, інформаційний простір і свобода слова. Почуваюся набагато вільніше. Стосовно самого святкування: у мене ненормований графік — працюю по змінах. Якщо не випаде робочий день, поїдемо із сім’єю на пікнік або на дачу.

— Що для вас — Радянський Союз?

— У Радянському Союзі одне було добре: не було проблем із зайнятістю. Було більше роботи, менше — наркоманів, безробітних і безхатьків. Але Радянський Союз асоціюється у мене з армією: «Так точно. Никак нет». Вибір був обмежений. Пробитися важко. Нині моя донька, яка із простої сім’ї, працює у такому приміщенні, яке я бачив лише зовні й уявляв, що всередині трудяться якісь особливі люди з німбом над головою (донька Анастасія працює у філії «Пасажирська компанія», — прим. авт.). Все-таки мати вищу освіту сьогодні дуже важливо. Тоді був стандарт: «Народився, оженився, виростив дітей». Усе. Обов’язок виконаний. Це режим. Тоталітарний режим. У юності я захоплювався роком — AC/DC, Metallica, та ходити у шкіряній куртці з довгим волоссям — зась. У Союзі усі були ніби на ксероксі віддруковані: заходиш у будь-яку квартиру і всюди — вінницька чи тернопільська стінка, диван-книжка, телевізор «Електрон» чи «Славутич», на кухні — плитка...

— Чи важлива, на вашу думку, декомунізація?

— З одного боку, старі назви вулиць — це наша пам’ять. Але пам’ять «совкова», бо нам ці назви нав’язали. Замість вулиць Ватутіна і Леніна були б, наприклад, Шевченка чи Кірпи. Покійного Георгія Кірпу я поважаю. Він був не просто керівником, а справжнім господарем: на Укрзалізниці усе працювало як годинниковий механізм. Для мене це не принципово, але приємніше ходити вулицею Шевченка, ніж Ватутіна.

— Україна — це...

— ...свобода. Ти вільний у виборі де жити, що сказати і купити.

— Який він, хороший роботодавець?

— Роботодавець має забезпечити спецодягом і створити відповідні умови для роботи, а заробітна плата — відповідати кваліфікації працівника і відпрацьованому часу. Важливе значення має ставлення до людей. До їхніх проблем повинні дослухатися. Інколи складається враження, що вище керівництво не володіє ситуацією в самому низу.

Яким має бути працівник?

— Ідеальний працівник володіє ґрунтовними знаннями. Практика спирається на теорію. Повинно бути бажання працювати, тому що є люди, яких цікавить лише одне: «Ну що там, коли зарплата?» Неважливо, працювали вони чи ні, а гроші вимагають. Старше покоління відповідальніше ставилося до роботи.

 

 

Син

 

Артем Висідалко — високий підтягнутий хлопець, працює оглядачем вагонів по збереженню вагонного парку експлуатаційного вагонного депо Жмеринка регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Окреме місце у його кабінеті займають винагороди, які він здобув на залізничних змаганнях з футболу та волейболу. Навіть ці ледь вміщуються у руці, а вдома їх ще більше, адже Артем займається спортом з 10 років. Нині він ходить на роботу переважно у сорочці: виїжджає на підприємства і перевіряє, чи належним чином експлуатують вантажні вагони. Але так було не завжди. Одразу після училища хлопцю довелося їздити на роботу на станцію Гречани. Перші кілька місяців вставав о 4 год ранку, йшов на електричку і повертався додому не раніше 22:00. У дорозі — понад дві години, але замість сну Артем ретельно вивчав інструкції. Одягався у робу, не боявся мазуту. Керівники помітили, що він тямущий, і почали довіряти хлопцю адміністративну роботу. Нині Артем заочно навчається за спеціальністю «Управління процесами перевезень».

 

 

— Що для вас означає День Незалежності?

— День Незалежності сприймаю просто як додатковий вихідний. Можемо зібратися сім’єю на шашлики чи посидіти у родинному колі. Проте незалежність України для мене — не пусті слова. Ми не залежимо від інших країн, маємо свій власний курс, свого головнокомандувача і свій парламент. Це важливо.

— Що для вас — Радянський Союз?

— У Радянському Союзі я не жив, адже народився після його розпаду. Можу судити з того, що читав або чув від родичів. Були і переваги, і недоліки. Добре те, що люди були впевнені у завтрашньому дні, знали, що без роботи не залишаться, нікого не звільнять просто так. Працювало багато заводів, державних підприємств, нарощувалася промисловість. Із хорошого — це все. Натомість мама розповідала, що їм часто затримували зарплату і могли розрахуватися хлібом, цукром чи тушонкою. А щоб купити дитині капці, потрібно було цілий день вистояти у черзі, бо був тотальний дефіцит товарів. Людей зробили залежними від держави. Усі зароблені гроші батьки поклали «на книжку», а потім, через багато років, їм повернули лише 1 тис. грн. Мама сказала, що раніше за ці заощадження можна було купити машину.

— Чи важлива, на вашу думку, декомунізація?

— Я не впевнений, що декомунізація допоможе Україні стати сильною державою. У нас люди «розбираються» в політиці та футболі. Я — спортсмен, тож можу говорити про футбол, і не є політиком, щоб знати, як досягти благополуччя. Особисто мені важливо почуватися у безпеці в своїй країні: щоб добре працювала правоохоронна система і медицина. Перед Україною постала велика проблема трудової міграції — молодь тікає за кордон. Я не знаю, чи проблема у державі, чи у роботодавцях, чи в самих людях. Однак упевнено можу стверджувати, що для того, аби все запрацювало, потрібно вдале керівництво та ефективні реформи.

— Україна — це...

— ...моя рідна земля. Тут я народився, їв хліб з пшениці, що вирощена на цій землі, тут виростуть мої діти. Це та країна, що дала мені освіту і роботу. Я хочу жити тут, а не тинятися по заробітках. Тут мої друзі та близькі, моя дружина. Я хочу, щоб моя країна квітла і розвивалася.

— Який він, хороший роботодавець?

— Мій безпосередній керівник — це уособлення хорошого роботодавця. Його двері завжди відчинені, тож будь-який працівник може зайти до кабінету зі своєю проблемою. Роботодавець має бути об’єктивним: якщо людина гарно працює — винагородити, коли зробила серйозне порушення — дати догану. Найважливіше — це стабільна зарплата і завантаженість. На жаль, нині багато молоді не хоче працювати, але при цьому вимагає велику зарплату. Це проблема не лише Укрзалізниці, а й держави в цілому. За кордоном люди отримують гроші за відпрацьований час, а не за просиджування на робочому місці. В Україні, коли чують про такі вимоги, звільняються.

— Яким має бути працівник?

— Працівник повинен розуміти, що його робота — це складова одного великого механізму. Маленька помилка може призвести до великої катастрофи. Він має бути відповідальним за те, що робить, і дисциплінованим.

 

 

 

 

Magistral logo

Поширити y соціальній мережі


Читайте також



Чи не хочете поділитися своїми думками з цього приводу?