Покупайте билеты на сайте Мы официальные партнеры Укрзализныци! #ЖінкиУЗ: «Мелодія колії» майстра Варвари Кіндрацької

Професія колійника зазвичай асоціюється із суто чоловічою справою. Це й не дивно, адже робота на колії здебільшого пов’язана зі суттєвими фізичними навантаженнями. Професійна біографія Варвари Кіндрацької — майстра з поточного утримання земляного полотна Івано-Франківської дистанції колії — яскравий приклад того, що в будь-якій усталеній ситуації є винятки. Варвара Романівна не цурається роботи на колії разом зі своєю бригадою та є єдиною жінкою, яка обіймає таку посаду на Львівській залізниці.

Співи на перегоні  

Із 34 років роботи на колії понад 18 Варвара Кіндрацька працює майстром із поточного утримання земляного полотна. Перед тим, як піти на цю посаду, довго розмірковувала, зважувала всі «за» і «проти», адже ця професія важка як фізично, так і психологічно, особливо для жінки. Нині Варвара Романівна з упевненістю може сказати, що робота у неї — улюблена й цікава.

А в дитинстві про залізницю жінка й не задумувалася. Хотілося стати артисткою: від природи Варвара Романівна має чудовий мелодійний голос і після закінчення десятирічки в рідному селі Лісний Хлібичин Коломийського району планувала вступати до Калуського культурно-освітнього училища. Мамин брат, як і вся родина Варвари Романівни, був залізничником — працював у Чернівцях у колійній машинній станції. Він часто приїжджав у гості, багато й захоплено розповідав про свою роботу. А коли Варвара Кіндрацька закінчила 10 класів, несподівано для себе й для сім’ї вирішила вступати в Чернівецький технікум залізничного транспорту на спеціальність «Колійне господарство». Мрію про спів довелося відкласти, хоча на все життя запам’ятала слова дядька: «Як захочеш співати, то будеш і на колії це робити». «А й справді, — усміхаючись, каже Варвара Романівна, — часом іду перегоном і щось собі наспівую».

Вихід із зони комфорту

Училася Варвара Кіндрацька добре і через три роки після закінчення навчання отримала скерування на роботу в Івано-Франківську дистанцію колії на посаду техніка дільниці Ходорів—Івано-Франківськ. Згодом прийняла пропозицію працювати у відділі штучних споруд дистанції.

За словами Варвари Романівни, спочатку працювати там було трохи лячно. Адже про мости, тунелі та труби практично нічого не знала, заново освоювала теорію з книжок, вчилася на практиці. На посаді техніка у відділі завданням жінки було малювати схеми мостів, тунелів, а також усього земполотна, водовідвідних споруд — кюветів, лотків, нагірних водовідвідних каналів, які відображали б поточний стан цих штучних споруд. До такої роботи вона швидко звикла та вже добре орієнтувалася в новому для себе напрямі. Часом доводилося заміняти майстра з поточного утримання земляного полотна, коли той ішов у відпустку — така робота здавалася Варварі Кіндрацькій занадто відповідальною й доволі важкою. Жінка щоразу з радістю поверталася до своїх звичних обов’язків техніка. Та, як кажуть, найцікавіше починається тоді, коли людина пробує виходити з власної зони комфорту. У 1999 р. Варварі Романівні запропонували посаду майстра з поточного утримання земельного полотна. Це був неочікуваний поворот у житті, і, перш ніж погодитися, жінка довго розмірковувала, адже нова посада передбачала значно більше відповідальності. Але знайшлися люди, які запевнили, що допоможуть і підкажуть, якщо буде така потреба. І вона погодилася — вже з перспективи років може сказати, що недарма.

Як копати канали?

Нині в підпорядкуванні Варвари Кіндрацької бригада зі семи монтерів колії з поточного утримання земельного полотна. Бригада забезпечує утримання в робочому стані водовідвідних споруд — кюветів, лотків, водовідвідних каналів, прорізів, дренажів. На шести дільницях дистанції є 260 км цих споруд. У літній період практично щодня разом зі своєю бригадою вона виїжджає на колію, безпосередньо керує процесом, пояснюючи, наприклад, як встановлювати лотки чи копати канали, очищувати або нарізати кювети. До своєї роботи Варвара Кіндрацька ставиться скрупульозно й не допускає помилок: «Я не люблю, коли мені роблять зауваження щодо неякісно виконаної роботи, та й знаю, що якщо я можу це зробити краще, то мушу обов’язково спробувати». Через це працівники бригади часто наголошують, що їхня начальниця занадто прискіплива — звертає увагу на деталі, які чоловіки інколи не помічають.

— Можливо, не всім до вподоби, що ними керує жінка, — каже Варвара Романівна. — Але за стільки років я зуміла заробити собі авторитет, бо добре знаю специфіку роботи. Тому основні складнощі — це не дисципліна, а належна організація робочого процесу, адже дистанція велика і напрямки дуже різні.

Залишилася в житті й улюблена пісня. Щоправда, співає Варвара Романівна не на сцені, а вдома і навіть разом зі співробітниками, коли є нагода відпочити разом святкової пори. Тим більше що корисне та цікаве дозвілля трудового колективу — тепер теж частина її роботи, адже кілька років тому Варвара Кіндрацька очолила первинну профспілкову організацію дистанції. Тож нині в полі зору жінки не лише виробничі завдання, а й важливі соціальні аспекти життя колективу.