Екскурсія в касках: розповідаємо про фах будівельника на залізниці

09 серпня 2020, 09:09
Покупайте билеты на сайте Мы официальные партнеры Укрзализныци!
Юлія Андряник, «Магістраль». Фото Сержа Гончарова

Традиційно у другу неділю серпня будівельники відзначають професійне свято. Цеглинка до цеглинки, між якими — надійний шар цементу, — приблизно такою розуміє їхню працю переважна більшість. Однак залізничні будівельники виконують значно ширший спектр робіт. Кореспондентка та фотограф «Медіацентру «Магістраль», озброївшися захисними касками, відвідали кілька будівельних майданчиків АТ «Укрзалізниця» й на власні очі побачили, над чим трудяться представники цієї важливої професії.

 

Локація перша — відокремлений підрозділ «Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський»

 

Дивуємося контрастам

 

«На вагонній дільниці Київ-Пасажирський ми розпочали роботу в жовтні минулого року. Будівля потребувала капітального ремонту, — розповідає начальник відділу планування та організації будівництва філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» Антон Колесник, який зголосився провести екскурсію найближчими будівельними майданчиками. — Тепер тут, окрім фахівців ремонтно-експлуатаційного депо, розміститься й адміністрація філії «Пасажирська компанія». Частина фасаду вже готова, у планах — реконструкція всієї будівлі. Щодо внутрішніх робіт, то повністю завершений ремонт на другому і шостому поверхах, четвертий — на фінішній прямій. А до кінця літа плануємо закінчити ще й п’ятий».

На першій стадії ремонту

Наразі тут працюють чотири територіальні управління філії: Жмеринське, Івано-Франківське, Попаснянське та Коростенське. Виконання робіт розподілили між поверхами. На деяких із них уже «заселилися» господарі, є майже готові, інші — на стадії активного ремонту, а є частина поверху, що чекає своєї черги. Чудова візуалізація стадій ремонтних робіт.

Частину відремонтованих кабінетів уже заселили працівники філії «Пасажирська компанія» 

Заходимо у старий ліфт «радянського стилю». Та коли його двері відчиняються на шостому поверсі, потрапляємо ніби в інший час: гарно освітлений довгий коридор, нові двері, плитка на підлозі блищить. Традиційне офісне приміщення XXI ст. У кабінетах уже працюють люди. Приблизно такими, за планом, мають бути всі поверхи будівлі. Спускаємося нижче. На п’ятому кипить робота. Стукіт, гомін, бряжчання… Зустрічає нас господар — майстер Івано-Франківського територіального управління Іван Чередарик.

«Наша команда з 11 осіб працює на п’ятому поверсі уже майже два місяці, — розповідає фахівець. — Зараз очікуємо на дверні блоки для монтування та збираємо комплект матеріалів до повного закінчення. Так би мовити, чорнову роботу вже виконали. На часі — фарбування, укладання плитки, монтування освітлення».

Останні штрихи 

Рушаємо на четвертий. І знову гостей приймає хазяїн, цього разу зі Жмеринського територіального управління філії «БМЕС», — майстер Олександр Єліков. Кажуть, що його бригада завжди випереджає графік. Цього разу теж мають упоратися швидше на пів місяця. До речі, готовий другий поверх — їхня заслуга.

Цікаво, що кабінети на поверсі мають неоднакові кольори: одні — ніжно-зелені, другі — рожеві чи персикові. Виявляється, обирали самі співробітники, адже їм працювати в новеньких кімнатах.

«Чи стежили люди за процесом? Аякже! — сміється Олександр Єліков. — Щотижня приходили на «екскурсії» до своїх майбутніх кабінетів. Вони ж замовники. А зараз уже частина кабінетів заселена. Нам дріб’язок лишився — де-не-де плінтус, розетки, вимикачі... Уже майже фінал».

Фінал ми побачили першим, адже з нього розпочали, а де б ще на початкову стадію поглянути? Для цього є «показово-непоказовий» перший поверх. Синьо-білі пошарпані стіни, старі труби, геть витоптана підлога й далеко не найкраще освітлення. Зробити з цього сучасне приміщення — велике мистецтво, яке здатні творити лише професійні будівельники.

Ще один важливий об’єкт на вагонній дільниці — оглядова канава. Зараз демонтаж закінчили, чекають матеріалів із заводу залізобетонних конструкцій. Туди ми сьогодні теж потрапимо й побачимо, як ідуть справи. А чи здогадаєтеся, чия бригада виконуватиме монтаж? Звісно, передовики — Жмеринське територіальне управління на чолі з Олександром Єліковим.

 

 

Зупинка друга — залізнична станція Вишневе

 

Зустрічаємо «універсальних бійців»

 

Зараз тут тривають капітальні роботи з ремонту острівної пасажирської платформи. Уся відповідальність — на плечах Київського територіального управління. Зустрічає нас заступник директора Костянтин Лясковський. Чоловік відразу звітує:

«Поки продовжуємо демонтаж: зриваємо покриття, плити, ригелі, вивозимо. За проєктом загальна довжина платформи становить 264 м, ширина — 6 м. З одного боку на час будівництва для прийняття й відправлення поїздів збудували тимчасову платформу. З другого — використовуємо перон».

Демонтаж старої платформи

За словами посадовця, значні затримки у роботі виникають через активний рух потягів. Оскільки платформа острівна, працюють залізничним краном, мотовозом ДГКу і «ловлять» вікна. Адже коли курсують потяги, техніка має чекати у пункті розвантаження. Тільки після звільнення колій на горизонті з’являється залізничний кран. Будівельники відразу активізуються. Здається, робота сама кипить у руках. Хтось керує мотовозом, хтось чіпляє трос, хтось допомагає трощити плити. Працюють злагоджено та швидко.

«Ми ж команда! Зупинні пункти у Борисполі й на Видубичах — наша робота, — розповідає виконроб Київського територіального управління Віктор Куценко. — Загалом маємо дві бригади по шестеро осіб. Працюють вахтовим методом — тиждень через тиждень. Бригада щодня отримує оперативне завдання, також є довгострокове планування».

За словами виконроба, одна зміна триває з 8:00 до 20:00. Дивлюся на трударів — і хочеться аплодувати.

12 годин під палючим сонцем, у касках і формі — це не лише тяжка фізична праця, а й велика відповідальність.

«Взагалі у нас комплексна бригада, — продовжує Віктор Куценко. — Немає такого, щоб людина на чомусь одному спеціалізувалася. Всі — «універсальні бійці»: і плитку покладуть, і гіпсокартоном стіну зашиють, і будь-які двері поставлять, і бетонну стяжку зроблять».

 

 

Зупинка третя — завод залізобетонних конструкцій

 

Слідуємо за бетонною плитою

 

Нарешті дістаємося місця, де створюють необхідні елементи для будівництва на різних пунктах. Пам’ятаєте оглядову канаву вагонної дільниці Київ-Пасажирський? Необхідні для її монтажу плити везуть звідси. Залізобетонні конструкції для острівної платформи у Вишневому — теж. Але як народжується, приміром, плита? З’ясуємо. Пройти разом із виробом (нехай і віртуально) шлях від старту до фіналу допоміг майстер заводу Олександр Хмизюк.

Готують «скелет» конструкції, на яку нарощуватимуть бетон

«Це — комплексна робота. Продукт проходить багато процесів. Починається все в арматурному цеху. Саме там зварники, електрозварники й арматурники створюють каркаси. Потім уже готові основи передають у формувальний цех», — розповідає він.

Каркас — тоненька металева решітка. Готова плита — масивний елемент. Дуже складно уявити, як «дорослішає» й набирається сили своєрідний хребет конструкції. Але це не магія, а невтомна праця всієї команди заводу. Отож, каркас переходить у формувальний цех. Тут для нього вже готують спеціальну форму: зачищають, змащують…

Заповнюють форму бетоном

«Обережно! Якщо раптом потрапить на одяг, то вже навряд відіпрете», — попереджає один із працівників. Для нього ж забруднені спеціальним мастилом робочі штани — геть не проблема і не дивина.

У готову форму вставляють каркас. Далі долучається бетонно-змішувальний вузол. Бетон хутенько підхоплюють працівники, укладають його у форму й передають на вібростіл або глибинний вібратор (залежить від виду продукції). Виявляється, фізика — цікава наука! Без внутрішньої вібрації плити б просто розвалилися.

Перед просушуванням

Наступний етап — пропарювальна камера. Але назви надто мало, треба досліджувати. Олександр Хмизюк запрошує на прогулянку верхом камери. Піднімаємося. Сходинка, друга, п’ята, десята — на місці! Уявіть: у величезну яму складають плиту, накривають її металевою кришкою, вмикають парогенератор — і через труби всередину надходить пара впродовж аж 24 годин. Виявляється, це не так і багато, адже без пропарювальної камери бетон сохне 20 діб! Згодом відкривають форму, чіпляють її за монтажні петлі краном і вантажать на візок. Плита виїжджає на полігон готової продукції й лишається чекати на своїх замовників. Олександр Хмизюк зізнається: за добу колектив заводу має виготовити від 10 до 15 таких плит. І це лише плит!

Полігон заповнений залізобетонними конструкціями

Придивляюся на полігоні. Так, зрозуміло: ось ці конструкції ліворуч підуть на платформу у Вишневому, а ті, що праворуч, поїдуть на вагонну дільницю. Два тижні — й оглядова канава там буде готова...

Різні об’єкти, різні завдання, різна робота, різні люди та їхні особисті історії. Одне покликання — будівельник. І це справді звучить гордо.

 

 

Magistral logo

Поширити y соціальній мережі


Читайте також



Чи не хочете поділитися своїми думками з цього приводу?