Залізницею із собакою: правила комфортної подорожі

08 серпня 2019, 17:42
Покупайте билеты на сайте Мы официальные партнеры Укрзализныци!
Ілона Мироненко, «Магістраль». Фото Сержа Гончарова. Інфографіка Олексія Посудієвського

Нещодавно Укрзалізниця оновила правила перевезення пасажирів. Зокрема, компанія дозволила перевозити невеликих собак у купе поїздів без викупу всіх вільних місць. Після цього до редакції зверталися громадяни, запитуючи, за якими умовами можна перевозити чотирилапих. Поняття «ветеринарний документ», вказане в офіційних джерелах, досить широке, і важко одразу зрозуміти, чи пустять тебе у вагон із ветеринарним паспортом. Щоб усе остаточно з’ясувати, кореспондентка «Магістралі» проїхалася пасажирським поїздом до найближчого обласного центру — Вінниці — зі своєю собакою Міраною.

 

А ветпаспорт є?

 

Квитки купувала у залізничній касі по вул. Лисенка, 4. Одразу ж заявила касирці: «Їду з собакою». Вона уточнила розмір тварини (невелика) і відповіла, що потрібно придбати «перевізний документ». Сказала, що обов’язково необхідно мати клітку з дном, яке не протікає, і ветеринарний документ.

 

 

— Який саме? — запитую і дістаю ветеринарний паспорт. — Цей підійде?

— А довідки немає?

— Ні.

— Тоді підійде. Не хвилюйтеся.

Купую квиток у плацкартний вагон (так цікавіше!) на поїзд Лисичанськ—Хмельницький, що вирушає з Києва о 5:23. Назад — Інтерсіті Одеса-Головна—Київ-Пасажирський о 10:32.

О 5 год ранку зустрічаємося на столичному вокзалі з фотокореспондентом. Собака вже встигла подоїдати з газону все сміття і недоїдки, які залишили пасажири, і знову відправляється в клітку.

Підходимо до свого вагона, і я показую провіднику квиток з прикріпленим до нього перевізним документом.

— А це що у вас? — запитує провідник.

— Собака.

— Зрозуміло. А паспорт у вас на неї є?

— Є, — дістаю і показую.

— Добре, проходьте.

— А випускати з клітки можна? — уточнює фотокореспондент.

— Ну, якщо не напаскудить…

 

Ковбаса з неба

 

У вагоні всі сплять. Напроти нас у плацкартному купе на нижній полиці — жіночка 60 років. Ми з колегою теж залюбки відпочили б, та Міра хвилюється. Постійно гризе клітку і навіть не думає влягатися. Уточню, що в мене — Джек Рассел тер’єр — дуже активна і стрибуча порода.

Дістаю її з переноски і розумію, що на нижній полиці вона не всидить, бо весь час намагається кудись бігти. Тож перебираюся з собакою нагору, де Міра починає несамовито носитися туди-сюди. Вдається її заспокоїти лише великою сухожильною кісточкою. Тримаючи міцно в руці смаколик, я поринаю у легкий сон і прокидаюся від того, що угору тягнеться рука зі шматком ковбаси.

— Не можна, — промовляю спросоння.

— Чому ж? Ну хоч трішечки, він же так хоче, — умовляє мене бабуся.

— Їй не можна це їсти, — повторюю.

Далі жіночка починає чистити варене яйце і знову поглядає в бік Мірани.

— Це їй також не можна? А давай хоча б шматочок. На, дай їй.

 

 

Я ще довго і безрезультатно намагаюся переконати бабусю, що домашній собаці нічого такого не можна. Жіночка дуже приємна і постійно усміхається. Її можна зрозуміти: як втриматися, коли пес вдивляється «цуценячими» очима прямо в душу? Цікавий факт. У собак за роки еволюції утворилася спеціальна складка біля очей, якої немає у вовків. Саме вона допомагає їм робити такий милий і невинний погляд.

Пізніше ми спорудили для Мірани на вільній верхній поличці «вольєр», загородивши край кліткою. З іншого боку поклали подушку та іграшку. У неї з’явився невеликий простір побігати, але зникла можливість втекти у сусідні купе, як на нижній полиці. Тож порада: якщо собака маленька й непосидюча, беріть квиток на верхню полицю. Якщо ж спокійна, залюбки подорожуватиме внизу.

Чверть по восьмій. Ми п’ємо чай і підгодовуємо Мірану твердим сиром. Періодично вона скиглить і намагається щось вирити на верхній полиці. Схоже, це нікого не турбує, адже жодних зауважень від пасажирів нема. Ось і Вінниця. Виходимо. Маємо півгодини на те, аби вигуляти наш «моторчик».

 

Притиснута кліткою в Інтерсіті

 

Час минає швидко. О 10:27 проходимо на посадку до Інтерсіті. Тут квитків на вході ніхто не перевіряє, тож спокійно заходимо до салону з переноскою в руках. У вагоні зустрічаємо панянку з трирічним той-тер’єром Бонапартом у картатій сорочці. Він реагує на Мірану жвавим гавкотом.

— А давно ви з ним їздите? — цікавимося.

— Уже два роки. Постійно купуємо документи, але їх навіть не завжди запитують. Зауважень ніхто ніколи не робив, та, певно, зараз зроблять, — зважаючи на гавкіт, говорить хазяйка. — Боня весь час зі мною. Навіть у стоматологічному кріслі лежить на руках.

Проходжу на місце. Клітку з твариною тут можна поставити або під сидіння (пробувала — не вміщається), або тримати всю дорогу на руках. Чесно кажучи — не дуже зручно. Оскільки ми з фотокореспондентом купували квитки за день до відправлення, то забрали останні, й опинилися у різних вагонах. Я у третьому, посередині між двох людей, з кліткою в руках. Ні за кавою у сервісне купе, ні у вбиральню вийти не можу. Дякувати Богу, їхати всього трохи більше двох годин.

Стюард мовчки перевіряє квитки.

— А часто у вас із собаками подорожують? — запитую.

— Так, доволі часто.

— Інші пасажири скаржаться?

— Переважно, ні. Клітка є, ветеринарний паспорт теж, я не маю права нікого висадити.

Міра перший час скиглить і шкребеться. Жіночка праворуч від мене цікавиться, чи собака квартирна.

— Так, — відповідаю.

— То мала би бути звична.

— Ну, розумієте, вдома вона не сидить у такій клітці.

Підгодовую її сухим кормом і через деякий час Мірана заспокоюється та засинає.

 

 

Приходить фотокореспондент і каже, що поряд з ним звільнилися місця, мовляв, можна перейти до іншого вагона. Міра тихенько спить, їхати лише годину. Відмовляюся. Щойно він пішов, як собака починає скиглити і дряпати клітку. Пасажири мовчать. Терплять. Дякувати Богу, дочекалася представника WOG Cafe. Купила сендвіч. Відволікаю тварину, як можу: то шматочком сиру з бутерброда, то улюлюканням. Сусіди незадоволено поглядають у наш бік, але мовчать. А ось і Київ. Нарешті!

 

Чоловічі шкарпетки і сміттєвий бак —  найцікавіше у поїзді

 

Усього ми перебували в дорозі дев’ять годин. Робити одноденні переїзди у дві сторони з собакою однозначно не раджу. Якщо ж ви їдете кудись у відпустку принаймні на кілька днів, а у пса буде час оговтатися від дороги, то поїздка цілком можлива.

Я б радила подумати про те, чим зайняти собаку в дорозі. Різноманітні «погризушки» (сушені вуха, кісточки) із зоомагазину можуть подарувати вам кілька годин спокою. Килимок та іграшки для собаки із її запахом допоможуть швидше адаптуватися у незнайомому місці. Під час поїздки ми ходили з Мірою гуляти до тамбура. У вагоні її найбільше зацікавили чоловічі шкарпетки (ледь відтягнула) і сміттєвий бак (вона б туди залюбки пірнула). Для поїздок плацкарт не раджу — дуже багато відволікаючих факторів. Купе — ідеальне місце: обнюхається і заспокоїться. Для найменших порід собак типу той-тер’єр чи йоркширський тер’єр, яких легко втримати на руках без клітки, підійде Інтерсіті. Для середніх і більших такі поїзди не раджу. Приємних подорожей з вашими чотирилапими!

 

 

Magistral logo

Поширити y соціальній мережі


Читайте також



Чи не хочете поділитися своїми думками з цього приводу?