Арсен Мірзоян: «Забували гонорар у вагоні»

Коли ми запрошували відомого українського співака Арсена Мірзояна до столичної вагонної дільниці (ВЧ-1), то думали якось його вразити іншою стороною роботи залізниці, показати, як важко працюють залізничники заради безпечного та комфортного руху. Все виявилося трошки навпаки — артист сам зміг здивувати як журналістів, так і працівників дільниці.

Арсен Мірзоян, популярний вітчизняний співак, автор і виконавець власних пісень приїхав вчасно. Ми запропонували йому попрацювати обхідником вагонів, таким собі «звуковим дефектологом». Попросили одягнути помаранчевий жилет, дали в руку спе­ціальний молоток і…ніхто, ні працівники, ні журналісти не очікували, що знаменитий співак, який нібито нічого важчого за гітару може й не тримав у руках, виявиться справжнім професіоналом. Із обхідником-залізничником він швидко знайшов спільну мову і вони разом почали стукати по колесах, перевіряючи їх. На скромне запитання журналіста­гуманітарія: «Чим же ви займаєтеся?» — суворо відрізав: «Буксу перевіряємо, не заважайте». Потім запитав: «У провідника ж є датчик нагрівання підшипника?» — і мовив дивні слова про те, що «Скліз — болюча тема будь­якого транспортування».

За півгодини, коли відомий
співак перевірив колісні пари, ми змогли поставити йому кілька запитань:

— Особисто я в приємному захваті — звідки ви це все знаєте?

— Я ж десять років відпрацював механіком на «Запоріжсталі». У мене диплом металурга. Після університету я три роки працював у авіації, а пізніше мене взяли туди, де я маю відповідну освіту, до металургійного обладнання. Тому мені все це добре знайомо — і проблеми, з якими залізничники стикаються, і як важко працювати.

— Чому з механіка ви стали співаком?

— Завжди був музикантом, просто в якийсь момент зрозумів, що вже нема сенсу сидіти на двох стільцях і обрав музику.

— Яке у вас ставлення до залізничного транспорту?

— Для мене, як і для усіх артистів, це важлива частина життя, адже в дорозі я проводжу дуже багато часу. Коли провідники були закріплені за певним вагоном, я подружився з однією бригадою 72 запорізького потяга, яким часто їздив. Я міг навіть їм допомогти: увімкнути перехідне опалення, слідкувати за датчиком нагрівання колісних пар. Класний час був!

— Чим ви зазвичай їздите на гастролі?

— Для гастролей обираємо мікроавтобус, коли 20 концертів на місяць — легше переїжджати з обладнанням і командою та не бути прив’язаним до графіка руху поїздів. А коли концерти, чи просто на відпочинок, то звичайно — залізниця найкращий варіант. Є можливість полежати, відпочити. Ще для мене важливо, що це
найбезпечніший вид транспорту.

— Були у вас якісь смішні випадки в дорозі?

— Є одна історія, але спочатку було не дуже смішно. Колись ми забули у вагоні гонорар, і якраз десь тут, де ми зараз стоїмо, ходили по вагонах і його шукали. Ми дуже добре заховали гроші в купе, щоб злодії не знайшли. Дорогою про схованку просто забули. Довелося через керівництво залізниці брати дозвіл на те, щоб повернутись у свій вагон по гроші. Все добре скінчилося — ми їх таки знайшли (сміється).

З молдавськими потягами історія завжди весела — заходиш у купе, а там снігова кучугура. Вікна у них на зиму не закривають наглухо — якщо хтось відчинить вікно і так його залишить, то наступних пасажирів зустрічає в купе сніг.

О, ще згадав, люблю залізницю за те, що поїзди — дуже точний вид транспорту. Наприклад, у нас була така схема. Коли їхали запорізьким 72-м потягом до Києва, то у П’ятихатках він стояв 20 хв, і тут же зупинявся сімферопольський, номер забув. У нашому потязі не було вагона-ресторану, а у цьому був — тому ми пересаджувались у нього, їли, пили, насолоджувалися життям. Так їхали до станції імені Тараса Шевченка, там виходили. Якраз вистачало часу на перекур до моменту, коли приходив наш запорізький потяг, — ми сідали у свій вагон і продовжували шлях до столиці.

Мені дуже приємно, що ви мене запросили в гості на своє професійне свято. Бажаю усім щастя та виповнення заповітних бажань!