Hyperloop наш: журналістки «Магістралі» першими покаталися на транспорті майбутнього

Кореспондентки газети «Магістраль» першими випробували транспорт майбутнього — Hyperloop. На 8 Березня чоловіки редакції подарували нам подорож у Дубай, аби ми змогли трохи відпочити й набратися сил для подальших трудових звершень. Але, крім відпочинку на теплих пляжах, ми запланували й поїздку на новому виді транспорту.

Завдання було складнішим, ніж ми думали: довелося довго вмовляти директора департаменту Гіперлупських перевезень далекого сполучення Аби Ді Зель. Після довгих перемовин телефоном, особистих розмов і офіційних запитів з України нам дозволили проїхати нещодавно створеною петлею.

Три години у джипі через спекотну пустелю від Дубаю — і ми біля входу до виблискуючої на полуденному сонці капсули Hyperloop, якою проїдемо майже 100 км. Дивимося на трубу і трохи ніяковіємо: виглядає дуже незвично й навіть трохи страшно. Наші сумніви перериває адміністратор станції Вагіз Зі Стель. Вона просить нас підписати папери про те, що це — експериментальна поїздка й організація не несе відповідальності за наші життя та здоров’я. «А що, вже були випадки?» — питаємо ми. «Ні-ні, це просто формальність», — переконує вона, але на мить відводить очі, й ми починаємо щось підозрювати.

Проте дороги назад немає, тож доводиться зайти в капсулу. Всередині дуже затишний інтер’єр у персиково-рожевих тонах, зручні анатомічні крісла. Чимось нагадує літак або салон вагона швидкісного потяга, лише без вікон. Нам пропонують каву в паперових стаканчиках з логотипом Hyperloop у вигляді вісімки та просять перевести годинники на телефонах на 3 хв назад. «Це необхідно поки ми ще не вирішили питання з часовими петлями», — пояснює адміністратор. Вона виходить із капсули Hyperloop, і ми лишаємося самі. Страшно. Миготить екран зворотного відліку.

Вирушаємо… Чогось думали, що зараз закладе вуха, волосся розвиватиме шалений вітер, нас втисне у сидіння, як на космічних шаттлах у кіно. Але нічого такого: буквально 5 хв нас ніжно погойдало — та двері автоматично відчинилися. Нас зустріла зовсім інша дівчина зі словами: «З прибуттям!» Усе було б добре, якби не одне «але»: повітря чомусь сповнилося страшним пластиковим смородом. Виявляється, що за такої швидкості (а це чимало — 600 км/год (!) перегрівається обшивка капсули, і розробники ще не знають, як вирішити цю проблему.

Ми пересіли у звичайну електричку та за 4 год вже були в Дубаї. А в очікуванні, коли вже Hyperloop побудують у нас, прокинулися.