Покупайте билеты на сайте Мы официальные партнеры Укрзализныци! Машиніст «атомної» електрички про робочі будні в Чорнобильській зоні

26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Після її ліквідації створено 30-кілометрову зону відчуження, яку природа з часом перетворила на заповідник. Незважаючи на те, що з 2000 р. атомна електростанція не виробляє енергію, там ще й досі працює персонал, який на роботу доправляють «атомною» електричкою. Як воно, їхати крізь територію, яка викликає страх у мільйонів людей, розповідає машиніст моторвагонного депо Чернігів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Андрій Бойкачов.

Він працює на «атомній» дільниці Славутич—Семиходи з 1994 р. Шлях електропоїзда двічі пролягає через кордон Білорусі, який за домовленістю обох держав електричка перетинає без зупинок і митного контролю. Дорога триває до 40 хвилин, у той час як автобусом зайняла б понад 2 години.

— Пане Андрію, чому ви погодилися працювати у зоні відчуження, і чи може залізничник відмовитися від такої роботи?

— Погодився у першу чергу тому, що мене влаштовує режим: кілька місяців маєш невелику кількість рейсів — порівняно з інтенсивним приміським сполученням це певна «розрядка». Бригади працюють почергово. Більшість часу — в приміському сполученні та до трьох місяців на рік — у зоні відчуження. Все добровільно. Ніхто нікого не змушує. Дехто відмовляється. Це переважно молодь, яка турбується про своє здоров’я і репродуктивну функцію.

— Чи були у вас побоювання щодо цього маршруту, і як захищаєтеся від радіації?

— Головне — це гігієна. Радіаційний фон не становить великої небезпеки, а от потрапляння в організм радіоактивних частинок, навіть найдрібніших, — навпаки. Якщо така часточка осяде десь всередині, то постійно виділятиме енергію. Це призводить до значних порушень в життєдіяльності організму і може викликати захворювання на рак. Однак якщо часто мити руки, не блукати територією, то нічого страшного не станеться. У цьому плані складніше колійникам та СЦБістам. Проте вони забезпечені спецодягом. У кабіні машиніста і салонах електропоїзда основна міра захисту — щоденне вологе прибирання, яке здійснюють локомотивні бригади та персонал ЧАЕС. Окрім цього, маємо спеціальні накопичувачі, що заміряють радіаційний фон, який ми отримуємо під час рейсу.

— В одному з постів на Facebook ви опублікували знімок дивної хмари, запідозривши, що вона радіоактивна. Коли ж під’їхали ближче, зрозуміли, що горить ліс. Наскільки часто відбуваються такі пожежі, та до яких заходів безпеки вдаються?

— Насправді «зона» горить дуже часто. Особливо навесні, у період так званих гробків (поминальних днів, — прим. ред.). У багатьох людей, які там проживали, залишилися могили рідних у зоні відчуження. Родичи різними шляхами проникають на заборонену територію, аби їх провідати... Варто відвідувачам кинути недопалок чи розвести багаття, як тамтешня буйна рослинність займається — і ліс горить. Там немає кому вчасно помітити займання і викликати пожежників. Інколи навіть гасять займання з літака, адже палають великі площі. Особливих заходів захисту не вживають. Необхідно ретельно зачиняти вікна, аби радіоактивний пил не потрапив всередину електропоїзда. Утім, ми це робимо постійно, а не лише під час пожежі. У літню спеку дотримуватися цього правила важко, тож старанно зачиняємо вікна принаймні на мосту через річку Прип’ять, що має дуже високий рівень зараження.

— Поговорімо про флору і фауну. Які цікаві екземпляри зустрічалися вам на шляху?

— Мутантів я не бачив (сміється). Важко сказати, чи вони справді існують. Кабанів, зайців, косуль і оленів дуже багато. У «зоні» збереглися орлани. Цей птах занесений до Червоної книги. Приміром, у Чорногорії поголів’я орланів становить лише 50 особин. У Чорнобильській же зоні ми постійно їх зустрічаємо. Кілька разів навіть збивали. Дуже шкода, але нічого не вдієш.

Лебідь не єдиний, хто любить прогулюватися коліями в зоні відчуження

— Чи бували ситуації, коли якась крупна тварина потрапляла під состав і тим самим спричиняла аварію?

— Авжеж. Якщо вовк чи кабан — це ще не так страшно для електропоїзда, а от лось може завдати тяжких пошкоджень. Бувало, лось, потрапляючи під состав, відбивав кінцеві крани і виникали проблеми з веденням поїзда. Локомотивні бригади знаходили вихід зі становища, однак це дуже небезпечна ситуація. На жаль, єдине, що ми можемо зробити, коли бачимо звіра на шляху прямування, це подати сигнал. І найчастіше дрібні тварини сходять з колій... Я тут працюю вже понад 20 років і спостерігаю, як ліс стає все густішим, тому представників фауни помічати все важче.

— У травні 2018 р. ви написали пост про те, що бачили на коліях рись. Однак поява тварини на коліях — це надто небезпечно для колійників та СЦБістів. Чи було вжито заходів для захисту працівників?

— Ні. І сьогодні це серйозна проблема для монтерів колії, які, по суті, працюють одноосібно. Вони йдуть і оглядають колії, зокрема і в «зоні», за певним регламентом і з визначеною періодичністю. Варто зазначити, що звірі нападають лише від переляку. Просто так вони не чіпають людину. Однак монтер може стукнути по якомусь болту і тим самим злякати та спровокувати тварину. Тих робітників, які обслуговують сигнали та зв’язок, це теж стосується. Одного СЦБіста я висаджував по станції Посудово, напроти колишнього поста сигналізації. Він пішов вузьким проходом через зарості. Там запросто міг бути кабан, від якого нічим захиститися. Поцікавився, чи йому не страшно. «Страшно! А що робити?» — відповів чоловік.

— З якими проблемами стикаються залізничники, які працюють у зоні відчуження?

— Найперша — якість миття. Раніше, коли працювала станція Пересадочна, поїзди мили щоденно, як зовні, так і всередині. Були спеціальні канави, і вода підводилася під кожний вагон. Потім електропоїзд оглядали дозиметристи. Траплялися випадки, що вони знаходили осередок випромінювання, і тоді працівниці прибирали ці поверхні ще раз. Коли ж не вдавалося відмити ці ділянки, то вирізали лінолеум, частину підлоги та інше салонне обладнання чи поверхні, аби знешкодити джерело забруднення.

Колія має найменший радіаційний фон, бо її після трагедії повністю замінили. Залізничники намагаються далеко не відходити від інфраструктури

Десь на початку 2000-х білоруська сторона висловилася проти розміщення об’єкта на своїй території, який «збирає» радіоактивний бруд, не виконуючи якісну утилізацію (деактивацію). Тож цю станцію українська сторона змушена була закрити, а білоруська, у свою чергу, розібрала. Формально  спадок від СРСР опиняється у власності тієї держави, на території якої він розміщений. Таким чином й залізничну інфраструктуру Укрзалізниця орендує в свого сусіда. Сплата за оренду потім лягає на ЧАЕС.

Після закриття станції Пересадочна зовнішню обмивку електропоїздів виконують вкрай рідко — лише під час планових ремонтів у моторвагонному депо Чернігів. Внутрішнє прибирання здійснюється по станції Семиходи на території ЧАЕС. По факту радіаційний контроль відсутній взагалі. Чи є він «на папері», не знаю. Але в штаті Укрзалізниці дозиметристи не передбачені. Не бачив їх за роботою в електропоїздах і на Семиходах. Важко сказати, наскільки давно.

Залізничники не бояться радіації — головне старанно мити руки

— І все ж таки ви продовжуєте працювати машиністом «атомної» електрички. Що вас мотивує?

— Природа тут недоторкана. Пейзажі неймовірні. Проте як не крути, а страх залишається. Дивишся на цю красу, як на вулкан: ніби й красиво, але усвідомлюєш — небезпечно. Загублено надзвичайно ягідні та грибні місця. Буває, їдеш і навіть на швидкості помічаєш гриби, наскільки вони гарні, а їсти їх — не можна. Все враження спопеляється радіаційним забрудненням і усвідомленням того, як багато землі випало з людського користування. Проте потрібно в усьому знаходити позитив. Наприклад, зараз Чорнобильська зона має чудовий природний заповідник, де тваринам вільно живеться.

Станція Семиходи повністю закрита. Електропоїзд зупиняється таким чином, щоб його двері відчинилися чітко навпроти станційних. Це мінімізує можливість потрапляння радіаційного пилу