Пасажир обирає сирники — перші підсумки впровадження гарячого харчування в поїздах

Минув місяць з того часу, як впроваджено гаряче харчування у трьох нічних потягах Укрзалізниці. Кореспонденти газети «Магістраль» дізнались, як зберігаються страви, розпитали про смакові уподобання клієнтів та спробували себе в ролі офіціантів-стюардів.

 

 

 

Будні «залізничних» страв

Раз на тиждень до структурного підрозділу «Вагонна дільниця станції Київ­-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» приїздить машина­-холодильник. Рефрижератор, що прямує аж із Запоріжжя, паркується біля непримітних на перший погляд дверей, за якими влаштовано склад страв, котрі входять до «залізничного» меню «Перша проба». Продукцію заносять до приміщення морозильної камери та складають на полиці. Коли настане час, пакунки перенесуть до холодильної камери, де ті перед рейсом пройдуть процедуру дефростації (розморожування).

Після того, як товар вивантажено, до складу підходять офіціанти­-стюарди. Вони збирають у свій рейс термоконтейнери: перевіряють стікерування, герметичність пакування та термін придатності продукції. Великі холодильні бокси вантажаться на візок, який буде доставлено до штабного вагона. Саме там розташовано сервісне купе, де й дислокується весь асортимент гарячого харчування в потязі. Втім, офіціанти­стюарди дістаються туди швидше, бо мають ще прийняти від попередньої зміни продукцію, що не потребує холодильника: печиво, мінеральну і солодку воду та інші снеки. До слова, вони компактно розміщені у ніші для валіз.

Термоконтейнери до сервісного купе доправляє вантажник. Вони досить об’ємні та важкі. Аби розмістити термобокси в купе, навіть довелося демонтувати одну нижню полицю. Також там стоїть і морозильна камера з силіконовими холодоагентами. Саме їх офіціанти­-стюарди кладуть до термоконтейнерів, де зберігається харчова продукція за постійної температури +6—10 °С. Про клімат у термобоксах повідомляє градусник.

У пункті відстою вагон обов’язково під’єднують до мережі, аби працювала техніка, заряджався касовий апарат і робочий мобільний телефон для прийому замовлень.

На цьому підготовчі роботи не закінчено. До того, як потяг подадуть на посадку пасажирам, офіціанти­-стюарди Олександр Воронюк і Світлана Шакірова перевіряють наявність у кожному купе меню, а також їх презентабельність.

Міжвагонний фітнес

Звісно, кореспонденти газети «Магістраль» не втратили нагоду спробувати себе в ролі офіціантів пасажирського вагона й, пройшовши інструктаж, взялися до роботи.

У розпорядженні господарів сервісного купе є дві сумки­-холодильники, до яких необхідно покласти замовлені страви, аби їх смак та зовнішній вигляд не зіпсувався дорогою до клієнта. Паперові стаканчики з натуральною кавою з кавомашини розміщують на спеціальних зручних підносах по два або по чотири.

Пакуємо торбу. Термобокси стоять один на одному, тому, щоб дістатися до вмісту нижнього, доведеться рухати верхній контейнер, а він не дуже легкий. Це такий собі фітнес для провідника­-офіціанта.

Чіпляємо на пояс сумку для грошей, де розміщується й платіжний термінал, на плечі вішаємо заповнену другими стравами та сирниками термосумку, в одну руку беремо піднос з кавою, в іншу — спеціальний апарат для чеків, що видаються клієнту, й вирушаємо у дорогу до охочих посмакувати гарячими стравами. Такий шлях може пролягати через дев’ять вагонів. Якщо пощастить, то відстань буде меншою. А от вільних рук, аби відчиняти та зачиняти двері міжвагонних з’єднань, бракує, тож доводиться призвичаюватися.

Діставшися пункту призначення, віддаємо провіднику пасажирського вагона каву, щоб той відніс її клієнту, а самі вмикаємо мікрохвильову піч. Втім, можна зробити й навпаки: провідники завжди готові допомогти офіціантам. Детальніше про нашу практику на посаді офіціанта-­стюарда можна дізнатися з відео на офіційній сторінці філії «Медіацентр «Магістраль» у Facebook.

Про соцопитування та вдячних пасажирів

Состав із 15—18 вагонів обслуговує два офіціанти-­стюарди. Секрет про те, як це їм вдається, розкривають господарі сервісного купе.

Переобладнане пасажирське купе слугує офісом офіціантів­-стюардів, які на зміні працюють у парі. Вони беруть із собою на роботу постіль, бо сплять тут же на верхніх полицях. Дівчата використовують косметичні засоби, які допомагають приховати сліди втоми та недосипання на обличчі. Адже робочий інструмент цих фахівців — посмішка та гарний настрій.

Краєчком вуха ми підслухали ввідний інструктаж Анастасії Бондар. Вона проводила його новенькій співробітниці, з якою незабаром вперше поїде в парі до Івано-Франківська. «Через 10—15 хв після відправлення потяга можна починати «соцопитування» пасажирів. Заходиш до купе, вітаєшся і представляєшся. Далі цікавишся, чи подорожувальники чогось бажають. Багато клієнтів звечора замовляють сніданок на певний час. Це дуже зручно і їм, і нам», — ділиться досвідом Анастасія.

Дівчина зазначає, що люди радіють появі офіціантів­-стюардів і підтримують ідею гарячого харчування в потягах. Загалом пасажирам подобається смак страв.

За словами офіціанта­-стюарда Світлани Шакірової, найчастіше замовляють сирники, а з перших страв полюбляють грибний суп і курячий бульйон. Але буває по­різному: часом найбільше розходиться гаспачо, іншого разу — друга страва з куркою, а інколи — паста.

Як свідчить досвід, пасажири не завжди пам’ятають, в якому купе чи вагоні перебувають. Тож телефон замовника завжди записують до блокнота, щоб уточнити інформацію. Якщо замовлень небагато, то чекати гарячу страву пасажиру в середньому доведеться не більше 10 хв, однак, коли охочі є чи не в кожному вагоні, доставка харчування може бути дещо довшою — до 20 хв.

Раніше Анастасія Бондар працювала касиром у кав’ярні. Говорить, що в поїзді зустрічає набагато більше культурних і ввічливих людей. У кав’ярні ж відвідувачі багато грубія­нили. Та бувають і винятки. Одного разу на зміні Анастасії з напарницею довелося подавати страви компанії людей, котрі щось святкували. Вони кожні 15—20 хв замовляли то суп, то бутерброд, то ще щось «на закуску». Тоді дівчата до о пів на третю ночі відносили їм страви по черзі, аби мати «емоційний» перепочинок від «особливих» замовників.

«Якщо виникає якась конфліктна ситуація, провідники завжди йдуть на допомогу, телефонують начальнику поїзда і тактовно все вирішують. Часто стоять поруч, коли ми приймаємо замовлення від «особливих» пасажирів», — пригадує Анастасія.

До шуму та денно­-нічного графіка дівчина­-стюард звикла швидко, та найбільше боялася проходити між вагонами. Проте з часом це минуло. «Знайшла роботу через інтернет­-оголошення. Коханий поставився до графіка з розумінням, адже для мене зараз головне — подорожувати та заробляти. Робота цікава: постійно спілкуєшся з новими приємними людьми», — мовить дівчина.

 

Начальник поїзда № 81/82 Київ—Ужгород Антон Салій:

«Всі ми прагнемо комфорту під час подорожі. Гаряче харчування в потягах покращує й нашу роботу. У кожному вагоні є мікрохвильова піч. Офіціанти­-стюарди розігрівають і подають гарячі страви пасажирам без жодних труднощів. Коли багато замовлень, ми залюбки допомагаємо. Подорожувальники не купують у Жмеринці сумнівні пельмені та вареники, а споживають гарантовано якісні страви. До нас раніше часто зверталися пасажири й просили бутерброд до чаю, тепер обирають сандвічі та сирники. Вони думають, що знайдуть страви з прайсу в купе провідника. Не всі чомусь бачать наприкінці меню номер для замовлень. Тож ми часто допомагаємо пасажирам зробити вибір. Особисто я теж прихильник сирників із журавлиним джемом. Протягом місяця придбав собі на сніданок три порції. Дуже смачно та зручно!»

 

 

 

 

Бліц­-інтерв’ю

Менеджер проекту «Перша проба» Наталя Гусєва розповіла про апетити пасажирів, їхні улюблені страви та особливості екіпірування вагонів гарячим харчуванням.

 

— Наталю Володимирівно, в яких потягах можна придбати гарячі страви?

— Нині гаряче харчування є в поїздах №№ 7/8 Київ—Івано­-Франківськ, 749/750 Київ—Івано-­Франківськ, 81/82 Київ—Ужгород.

— Що відбувається з тими стравами, які повертаються з рейсу?

— Їх відвантажують з потяга на склад до холодильної камери, де зберігають до наступної поїздки. Приміром, потяг Ужгород—Київ прибуває до столиці зранку, а ввечері знову їде на Західну Україну. Під час перебування потяга в оборотному пункті страви зберігаються на складі. До наступного рейсу дефростується необхідний обсяг продукції з урахуванням тієї, що перебуває в холодильній камері з попередньої поїздки.

— А який термін споживання страв після дефростації?

— До 15 діб в умовах холодильної камери. Щоб продукція постійно перебувала в однаковому температурному режимі, до термобоксів, які зберігаються в сервісному купе, кладуть шість гелевих холодоагентів у ємності на 60 л та сім — у бокси на 70 л. Приблизно на півдорозі до місця призначення офіціанти-­стюарди, поперед­ньо перевіривши термометр, замінюють набір холодоагентів на ті, що зберігаються у морозильній камері сервісного купе. Там також є про всяк випадок запасні носії холоду. Ми екіпіруємо потяг стравами відповідно до попиту, а він приблизно однаковий під час кожного рейсу, тож залишків майже немає.

— Що найчастіше замовляють клієнти Укрзалізниці?

— Усе залежить від часу слідування потяга. Київ—Ужгород нічний. Його пасажири полюбляють снідати сирниками із журавлиним джемом. У перший рейс до чаю замовили 12 порцій. Зараз у середньому готуємо 12—16 порцій на тур до Ужгорода. У денному поїзді зі столиці до Івано­Франківська теж часто їх замовляють, але там не меншу популярність мають другі страви.

— Які труднощі довелося долати, налагоджуючи процес харчування в українських швидкісних потягах?

— Ми до цього готувалися довго та ретельно. Я робила заміри купе й прораховувала низку нюансів, аби все обладнання розмістилося та працювало без збоїв. На маленькій території стоїть морозильна камера, в якій охолоджується холодоагент, три—чотири термобокси, кавомашина. На щастя, за перший місяць роботи не було жодних збоїв. Є нюанси з мобільним зв’язком у горах. Тут допомагають провідники: на під’їздах до Ужгорода замовлення приймаємо через рацію.

— Чи відчуваєте конкуренцію з боку традиційного чаю, який продають провідники?

— Ні. У нас різна продукція. У провідників — «економ­-клас» (чай у пакетиках і розчинна кава), а в нас — «преміум»: заварна кава та натуральний обліпиховий або журавлиний чай. Влітку, до речі, можна скуштувати лимонад, якщо залити вміст пакетика мінеральною водою. З провідниками ми партнери та аж ніяк не конкуренти.