Вона сказала «так» на стадіоні

14 лютого 2020, 07:45
Покупайте билеты на сайте Мы официальные партнеры Укрзализныци!
Ілона Мироненко, «Магістраль». Фото автора та з архіву родини Гупалових

Історія до Дня святого Валентина: як старанно підлаштоване колегами-залізничниками сватання переросло в кохання та створення сім’ї.

 

«Покрутись!»

 

Листопад 2013-го. Максим Гупалов — молоде втілення Антона Макаренка — прямує на роботу до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту в сірому кашеміровому пальті й класичних брюках. Схожості з відомим педагогом початку ХХ ст. додають окуляри. Студенти Максима Вікторовича поважають, адже він уміє тримати аудиторію. Та випадкова розмова з начальником локомотивного депо Київ-Пасажирський Михайлом Висоцьким раптово перевернула його життя. Керівник запропонував молодому чоловіку переїхати працювати до столиці й додав, усміхаючись: «Там у мене молоденька дівчинка працює, я тебе познайомлю».

Перед цим у Києві Оля зайшла до Михайла Володимировича підписати документи. Він поцікавився, чи дівчина із кимось зустрічається, і сказав, що збирається взяти на роботу юнака, який працює викладачем, мовляв, познайомить. «Угу», — підтакнула Оля, аби начальник швидше повернув документи, а сама подумала: «Буде мені зараз якогось заучку сватати».

Неоднозначне перше враження переросло в кохання

 

Коли Максим прийшов влаштовуватися, то звернув увагу, що до кабінету заходять і виходять різні жіночки, які прискіпливо його роздивляються. Лише пізніше він зрозумів, що то були «оглядини». Раптом новоспеченого працівника з коридора викликав начальник: «Максиме, підійди! Познайомся, це — Оля». «Справді, якийсь ботан», — промайнуло у дівчини в голові.

«Олю, покрутися!» — пожартував шеф. Дівчина слухняно виконала побажання. Усі посміялися та розійшлися.

Максим пішов до цеху, а Оля повернулася в офісне крісло. Облаштуватися на новому місці допоміг старший майстер: він узяв юнака під своє крило та все детально пояснював. Науку схоплював на льоту, а от табелі обліку робочого часу давалися молодому чоловікові важкувато. Ніяк не міг збагнути, чому треба рахувати робочий день по 8,25 години і постійно плутався. Старший майстер привів Максима до Олі та сказав: «Ось Олечка, вона тобі допоможе». Дівчина виправляла помилки й за це отримувала шоколадки. Смаколики, як маленьку вдячність за допомогу, майстер ховав у папери, поки та не бачила.

 

Банка, що випадково впала

Настав березень 2014-го. Міжнародний жіночий день. Усі метушаться, готуючись до святкового застілля. Під час концерту Максим із колегами привітав жінок квітами та після його закінчення тихенько пішов. Тоді він щовихідних їздив до Козятина, адже там залишилися друзі, а в Києві ще нічого не тримало.

 

Телефонний дзвінок від Олі: «Куди ти подівся? Ми щойно сіли святкувати». Повернутися Макс уже не зміг, а в понеділок отримав запрошення відзначити свято знову. Погодився й очікував побачити велику компанію, але було лише троє: працівниця відділу Надія, майстер ходового цеху Денис і Оля. Нормувальниця скромно мовчала в куточку, доки її колега перебрала на себе всю увагу. А коли почали мити посуд, у Макса поцілила банка з кавою. Порошок розлетівся на всі боки, а Оля грюкнула дверима й пішла. Коли Максим розповів мені цю історію, Оля тихенько додала: «Банка випадково впала». Та коли після інциденту хлопець поцікавився, що сталося, вона відповіла: «Взагалі то тебе покликали до мене в компанію, а ти до кого залицяєшся?»

 

Футбол, що об’єднує

Максим усе ще почувався в столиці самотнім і якось помітив, що Оля повертається з роботи одна. Почав її проводжати до автобусної зупинки.

Потім стався дивний збіг. Співробітник замовив собі путівку в санаторій у Миргороді, але з особистих причин не зміг поїхати, її запропонували Максу. Водночас із бухгалтерії зателефонували Олі та сказали, що є путівка, натякнувши, що знають, з ким вона може поїхати.

Дівчина вирішила спершу поцікавитися, чи хлопець не проти. Тож з’явилася на порозі цеху із запитанням: «Є путівка. Поїхали разом?» Макс сприйняв це як відверте залицяння. Подумав: «Якщо дівчина пропонує, то чом би й ні?» — і погодився.

Травневий ранок 2014-го видався холодним. Колег на пероні зустріли мряка й туман. Від вологи в Олі відразу закучерявилося волосся. Макс почав її піддразнювати левеням. На рецепції навіть не запитали, чи вони пара, відразу поселили разом.

Переважно в санаторії оздоровлюються залізничники за 50. Тож Олі з Максимом медсестра казала: «Молодята, заходьте!».

Спільне захоплення нікуди не зникло:  пара і зараз відвідує великі змагання

 

Вирішальною об’єднувальною ланкою став… футбол. Скоро мав відбутися фінал Кубка України в Полтаві — «Динамо» (Київ) проти «Шахтаря» (Донецьк). Максим дуже хотів потрапити на цей матч. Тим паче Полтава — за 1,5 години їзди. Вирішив запитати в Олі, чи поїде. «Тільки ж я піду в сектор для активних фанатів», — уточнив юнак. Дівчина погодилась, адже й раніше ходила на футбол з одногрупниками, але що то за сектор, не зрозуміла. Зрештою обоє нанюхалися диму та зірвали голоси. Повернулися поїздом рано-вранці, об’єднані спільним захопленням.

 

Час визначатися

 

Удома «молодята» постійно були разом: зранку Оля приносила бутерброди до Макса в гуртожиток, вони снідали, потім разом йшли на роботу й поверталися з неї. Та після їхніх зустрічей і походів у кіно він усе ще кудись зникав з іншими дівчатами. Після таких походеньок стосунки з Олею починали псуватись, і хлопець збагнув, що, напевно, це все-таки більше, ніж дружба.

 

Новий, 2015-й, рік зустрічали у Козятині. Задовго до того Максим познайомив Олю з батьками. Вони швидко знайшли спільну мову. Одного разу у відвертій розмові мама натякнула синові, що час визначатися: «Дай собі відповідь на запитання, хто для тебе Оля. І якщо не готовий до серйозних стосунків, то не муч її, відпусти».

 

Освідчення  на стадіоні

 

Максим, усе обдумавши, пішов до магазину й обрав обручку. Згадав, що вони давно мріяли сходити на екскурсію до НСК «Олімпійський», побачити роботу комплексу зсередини. Там і вирішив освідчитися на День залізничника. Залишалося вигадати, під яким приводом витягти Олю з роботи тоді, коли всі метушаться і готуються до святкування. Легенда була такою: вболівальники готують на стадіоні флешмоб, їм потрібні люди для масовки на кілька годин. Дівчина погодилася. Коли вже підходили до стадіону, Максим збагнув, що нікого ніде немає, а це виглядає дивно. Тож довелося вигадувати, що всі уже всередині. Оля ж тоді думала лише про те, як скоріше здати сесію в університеті, та нічого не запідозрила. Коли ж зайшли всередину, хлопець сказав, що це сюрприз до Дня залізничника — екскурсія стадіоном.

Збентежені, але щасливі!

 

«Наприкінці, коли нас завели у чашу, Оля мала вийти у центр поля та загадати бажання, — пригадує Максим. — У цей час я нібито підписувався в журналі за інструктаж із техніки безпеки, а сам пішов забрати обручку та квіти. План ледь не пішов шкереберть, адже дівчина відмовилася йти без мене і сказала, що буде чекати. Та екскурсовод врятувала ситуацію: «Ти йди, а він тебе сфотографує».

От уже Макс прямує газоном, на весь стадіон лунає пісня «Я не знаю» гурту «Тартак»… Й раптом юнак розуміє, що забув розгорнути коробку з обручкою у формі кролика. Так, доки прямував до Олі, однією рукою панічно розривав у кишені папір. Став на коліно й забув геть усе, що хотів сказати: «Тут така справа, будь моєю дружиною». Оля погодилась, а пізніше, вже після відзначення професійного свята, запитала: «Може, скажеш, що мене кохаєш?» Так Максим уперше їй освідчився.

Молодята побралися без гучного святкування 27 листопада, але «сваху» Михайла Висоцького запросити не забули. Нині подружжя Гупалових мешкає з Ольгиними батьками в Києві.

Юнак зізнається: те, що за стінкою від початку були батьки, мабуть, пішло молодятам на користь. Усі побутові питання вирішували тихо, аби рідні не втручались у стосунки. Кажуть, що майже не сваряться. Не могли порозумітися лише в тому, з ким із батьків святкувати Різдво, Новий рік і Великдень. Дійшли згоди, що по черзі — то в одних, то в інших.

 

Максим цінує в Ользі підтримку та вважає, що саме вона мотивує його до досягнень.

 

Завдяки Олі Максим вступив до магістратури, свого часу був головою молодіжної ради Профспілки залізничників і транспортних будівельників України, а зараз задіяний у Директораті молоді. Нині Максим працює у філії «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут залізничного транспорту», а Оля — у відділі по роботі з молоддю та ветеранами Управління соціальної політики.

Дівчина ж цінує свого чоловіка за те, що він підтримує її спонтанні рішення — раптово гайнути на інший кінець світу, на всі новини реагує з гумором і вміє вислухати. Завдяки тому, що Максим дуже комунікабельний і веселий, в Олі з’явилося багато нових друзів. Нині подружжя відкладає кошти і мріє про окреме сімейне гніздечко.

 

 

 

 

Magistral logo

Поширити y соціальній мережі


Читайте також



Чи не хочете поділитися своїми думками з цього приводу?